Овсянку кони едят, а они он какие сильные

Газета Верховнои Рады Украины «Голос Украины» в №43 от 11 марта 2010 опубликовала статью о деятельности Благотворительного фонда «Пища Жизни». Раніше місто виділяло гроші на гарячі обіди. У районі було три їдальні для нужденних, де вони щодня одержували перше, друге й третє. Люди були ситі й задоволені, ще ухитрялися із собою зайвий пиріжок прихопити, — говорить Валентина Стржевська. — Тепер програма «Турбота» діє тільки на папері, тому домовляємося з благодійниками...

Чиїсь нікому не потрібні бабусі й дідусі з дитячим нетерпінням виглядають своїх нинішніх годувальників

Їжу роздають просто на вулиці. Водянисту вівсянку наливають у простягнені тремтячими руками старих людей целофанові пакети та літрові банки. Деякі відразу просять добавки. Їм не відмовляють. Бідони з кашею спустошують через двадцять хвилин. Хліб просять чорний.

«Білий дуже смачний, але в батоні — скоринка, а зубів немає. Зріжеш — і їсти нема чого», — тихо пояснює Наталя Андріївна. Вона приходить сюди щовівторка. Хтось зі знайомих розповів, що шанувальники Кришни раз на тиждень приїжджають мікроавтобусом і підгодовують самотніх старих людей кашею, хлібом і компотом. При цьому ні тобі релігійних проповідей, ні кришнаїтської літератури на додачу: «В мене епілепсія — ліки дорогі. На продукти грошей немає. А цієї каші на тиждень вистачає. Їм потрошку. Часом супи готую».

Кореспонденти «Голосу України» спостерігали за мовчазною чергою людей в очікуванні благодійного пайка крізь завісу сліз. Повірте, спокійно дивитися на це просто неможливо... В очах цих стареньких стільки мудрості й стільки болю, а ще якоїсь нелюдської смиренності.

Вони збираються біля соціального центру для незаможних на Подолі з самого ранку. В когось у руках судочок, хтось приносить пластикові пляшки, а деякі простягають під кашу замусолені пакети. Але ще до того, як привозять їжу, пенсіонерів звіряють за списком і видають талони на продукти. Процедура триває кілька хвилин. Одержавши папірця з персональним номерком, чиїсь нікому не потрібні бабусі й дідусі з якимсь дитячим нетерпінням виглядають своїх нинішніх годувальників...

Більшу частину своєї пенсії дід Іван залишає в аптеці. Друга — йде на комуналку. Зізнається: краще бути напівголодним, але сидіти в теплі.

— Ці люди мають по піввіку виробничого стажу. І коли приходять до нас напівроздягнені, голодні — сльози навертаються, — каже завідувачка гуманітарною допомогою центру Валентина Стржевська.

У загальній черзі за добродійністю стоїть Олена Андріївна — колишній науковий співробітник. Знайомимося.

— Напишіть, будь ласка, таку статтю з нашими добрими побажаннями всім депутатам, щоб хоч на свята вони про нас згадували. Адже ми теж свого часу відігравали якусь роль у цьому житті й були корисні державі, —попросила моя нова знайома.
— Раніше місто виділяло гроші на гарячі обіди. У районі було три їдальні для нужденних, де вони щодня одержували перше, друге й третє. Люди були ситі й задоволені, ще ухитрялися із собою зайвий пиріжок прихопити, — говорить Валентина Стржевська. — Тепер програма «Турбота» діє тільки на папері, тому домовляємося з благодійниками.

Кришнаїти, продовжує завідувачка, мають чималий досвід роботи з малоімущими. З їхнім фондом «Їжа життя» співпрацюють не перший рік. Спочатку стражденних пригощали на Туровській, 29, потім переїхали на Новомостицьку, 2. Але й це приміщення відібрали. Тепер раз на тиждень розвозять вегетаріанську кашу мікроавтобусом.

— Сьогодні вперше за два роки вівсянку привезли, — з білого автобуса виходить президент благодійного фонду «Їжа життя» Микола Сахно. Бабусі, котрі сміливіші, йдуть вітатися.
Одна зауважує: «Вівсянку коні їдять, а вони он які сильні». Інша скаржиться, мовляв, гречку минулого разу пересолили.
— Не може бути, я сам куштував, — знічується Сахно.
— Часто вередують? — запитую.
— Та ні. Здебільшого хвалять.
— А балуєте хоч інколи?
— Звичайно, на Новий рік стільки смачних подарунків було, ледве віднесли (показує фото, де пенсіонерам видають пачки з паличками, печивом). А так — коли консервований горошок видаємо, коли банку згущеного молока. Чим багаті, тим і ділимося.

Кажуть, фонд існує на кошти спонсорів. Ті переказують гроші або приносять уже готову продукцію. Під час кризи, щоправда, охочих допомогти поменшало.
— На один такий заїзд витрачаємо від однієї до півтори тисячі гривень. На свята сума збільшується вдвічі, — каже М. Сахно. — Але справа навіть не в безплатній каші, головне, що люди знають: про них піклуються.

Наша довідка

Трохи більш як тридцять років тому засновник міжнародного товариства свідомості Кришни, побачивши, як на вулицях Індії діти билися із собаками біля смітників, дав настанову своїм учням: «Ніхто в межах 10 миль від храму не повинен бути голодним. Я хочу, щоб ви негайно почали поширювати їжу». Натхненні його закликом, кришнаїти почали проводити програму «Їжа життя» по всьому світі, і в 1995 році вона стала офіційною благодійною організацією.

Наталія ОВДІЄНКО
газета «Голос України»
№ 43 від 11 березня 2010